Михайло Притула, Статті

Дух Русі. Духовна єдність як фактор цивілізаційного успіху

Дух Руси. Духовное единство как фактор цивилизационного успеха.

Михаил Притула, для УП.
04 ноября 2011

«Итак будьте совершенны, как совершен Отец ваш Небесный.»
Иисус Христос, Нагорная Проповедь. Мт. 5:48

Сознание, отравленное ленинизмом-атеизмом, убивает народ. Однако во время, когда душа ощущает приближение всеобщего кризиса и опасности, когда все надежды на человеков-политиков оказываются напрасными, мы внезапно вспоминаем о духовном развитии и духовном единстве.

Интуитивно ощущаем, что именно там спасение. Но как её достичь?

Также возникает несколько вопросов, на часть которых трудно найти ответ в повседневной жизни. Что такое духовность? Что такое «единство»? Не несет ли от «единства» душком коммунизма и «совка»? Что такое «духовное единство» и откуда оно берется?

Знать. Знать, или дворянство, или Элита, или Аристократия не возникает просто так – это люди духовные.

Духовность. Часто с духовностью ассоциируют трипольскую керамику, вышивании, песни, еще что-то, что относится к традициям или культуре. Еще меньше общего с духовностью имеет история, герои или язык.

Не есть духовностью и «высокодуховные» тусовки с интеллектуальными упражнениями в красноречивом писательстве.

Идеология, как определенный набор любых культурных, традиционных или религиозных догм – это тоже не духовность.

И моральность, и этика – это не духовность. И совесть – тоже не то.

Точно так же к традиции, морали или культуре относится внешняя сторона любой религии. Регламент поведения в Храме – как держать руки или креститься на колокола – это вопросы культуры или традиции. Тоже самое и различные «духовные Праздники». И правила поведения «истинно верующего» – тоже.

Ни один из этих факторов сам по себе или все вместе не есть Духовностью. Хотя много людей полагают, что что-либо из этого является духовностью.

Что такое духовность, нам уже говорили тысячи раз. Мы не слышали, а если и слышали – то не придавали абсолютной ценности этой простой истине.

Духовность – это раскрытие богоподобия человека. Как минимум – постоянное стремление к раскрытию собственного богоподобия. Главная цель каждого христианина. И так же точно – и мусульманина (итикаф), и иудея, и родновера. Это то, что одинаково для каждого из нас. Для всех.

Жизнь имеет смысл. И этот смысл очень четко прописан и един – как для верующих так и для атеистов. Это фундаментальный закон.

Единство. Сначала о колхозном единстве и коммунизме. Часто в людском сознании любое упоминание о единстве ассоциируется с колхозами, кибуцами или коммунизмом, вот человек и кидается в другую крайность. Например, оберегая личною индивидуальность заявляет, что сам все сделает в своей жизни, и даже не допускает мысли о том, что даже «Мэрсэдэс» ему сделал и заправил топливо социум, народ.

Собственную индивидуальность человек может раскрыть только в социуме и только с помощью социума.

Должно помнить этот очевидный факт. Даже сражаться или бороться с кем-то можно лишь при наличии этого «кого-то», «означающего другой, иной». Индивидуальность существует лишь в случае взаимодействия с социумом.

Человек никоим образом не может быть независимым от социума, вопрос лишь в том, какое пространство для личного развития предоставляет социум, не ущемляет ли личность, дает возможность творчества. И что именно можно получит от личности, – тоесть чем личность может быть полезна обществу.

Действительно, когда люди боятся слово «единство», речь идет про обязательное уважение к человеческому достоинству и невмешательство в личную жизнь. Никоим образом нельзя ототождествлять единство людей и систему колхозев или кибуцев, когда происходило прямое вмешательство в личную жизнь человека, шла «уравниловка» в распределении материальных благ.

Единство – это чувство. Это братское отношение друг к другу, когда вы ощущаете, что находитесь среди людей, в которых вы уверены, которые вас любят, которые добродушны и всячески желают вам успеха, которые будут помогать вам в ваших делах, радоваться вашим успехам и искренне желать вам новых.

Что будет помощь в трудной ситуации и что даже возьмут на себя воспитание ваших детей в случае, если что-то с вами случится. Что будут защищать вас, даже подвергая себя опасности.

Тоже самое мы ощущаем среди людей, которые вместе с нами идут до какой-то, путь даже банальной, цели. Когда мы ощущаем воодушевление? Когда мы ощущаем единство? Тогда, когда у нас есть хоть и небольшая, но общая цель.

И нам это ощущение очень нравится: когда мы идем вместе в кино, или на футбол, или на пикник, вместе поем песни возле костра.

Такова природа человека.

И именно это состояние единства позволяет делать более серьёзные проекты, – например, развивать народы и страны.

Ощущение единства – это одновременно и ощущение безопасности жизни и бизнеса, уверенность в банковских вкладах, в наличии работы, социальной защиты, защите личных материальных и нематериальных прав.

Духовное единство. Духовность – это внутреннее стремление к раскрытию собственного богоподобия.

Единство – это ощущение , которое рождается тогда , когда мы вместе стремимся общей цели.

Духовное единство – это общее стремление к раскрытию нашого богоподобия . Это необычное чувство.

Это и есть Главная Цель Жизни каждого человека. Общее стремление этой цели порождает чувство единства. Но не временной – постоянной. Ощущение верности друг другу. Безопасности и полной уверенности в своих действиях.

Ни язык, ни культура, ни история, ни традиции, ни мораль, ни какая-то конкретная религия – ничего нам сейчас не объединит. Все эти факторы не могут быть общими для всех нас.

Мы все разные. Так случилось. А надежды, что хоть один из этих факторов нас объединит, не оправдались. Потому объединяет только духовность. Ощущение целостности дает Любовь к Творцу, к людей и к Родине…

Именно так устроена целостность развитых стран мира. Демократия и гражданское общество – лишь внешняя надстройка и не могут существовать без крепкого фундамента – духовного единства.

Методика. Святитель Василий Кесарийский (Василий Великий) говорит так (в то время Ислама еще не было): “Что такое христианство? – Это уподобление Богу в той мере, в какой это возможно для человеческой природы. Как ты по милости Божией решил быть христианином, поспеши стать подобным Богу … “.

Когда-то давно среди элиты Киевской Руси было обычным делом жить с неустанной молитвой, со стремлением к Богу. Эта методика пришла в древний Киев с Афона, где и сейчас практикуют Исихазм – простыми словами, метод как стать святым, приблизиться к Господу. Именно к исихастам на Афон и ездят руководители нашего государства.

Суть внутренней работы – в постоянном молитвенном обращении к Богу с короткой молитвой – просьбой об исправлении и обожении. Как бы богохульно это не воспринималось сегодня нами, но именно об этом. От 500 до нескольких тысяч раз в день. Для того и носят четки. Стандартной формой такой молитвы в христианстве есть “Господи , Иисусе Христе , помилуй меня / нас”.

В истории мы часто видим лишь внешние аспекты – через толщу веков трудно увидеть внутреннюю работу правителей Киева.

Однако имеющиеся исторические документы свидетельствуют о распространении идеи обожествления, самосовершенствования путем неустанной молитвы в светской жизни Киевской Руси.

В Киево-Печерском патерике читаем о чудесах, которые творили монахи Киево-Печерской Лавры, став совместно к Иисусовой молитве (Николай Святоша, Василий и Феодор).
Владимир Мономах в своем «Поучении» наставляет творить непрерывную молитву во всякое время, когда Аще и на кони Ездяче не будеть ни с кым орудья, аще иных молитвъ не умеете молвити, а “Господи, помилуй” зовете беспрестани, втайне: та бо есть молитва всех лепши, нежели мыслити безлепицю ездя”.

( Даже на коне едучи, [когда] не будет [у вас] ни с кем дела, если других молитв не умеют произнести, то «Господи, помилуй» молите непрестанно втайне, – ибо эта молитва есть лучшая от всех, чем думать чушь ездя.).

Необычным для нас сегодняшних является то, что среди вопросов государственного управления Владимир Мономах поднимает вопрос духовного совершенствования, внутренней работы!

Руководство о духовности и благочестия государственных деятелей превалируют в “Поучение Мономаха”, идеал государственного деятеля неотделим от духовного идеала, только глубоко верующий, благочестивый человек, получивший неустанную молитву, может быть настоящим правителем!

Именно в этом секрет Духовности Руси. Киев в то время был одним из мировых центров Исихазма.

Киевская митрополия хорошо несла духовность людям. Даже развитие духовной культуры Руси был бы невозможно без исихастского учения.

Однако со временем люди потеряли навык жить в постоянном стремлении Бога – остались лишь внешние атрибуты, традиции и религиозная культура . И ритуалы.

Вспомните , как в 1991 году над всей Украине звучала песня – молитва Тараса Петриненко: “Боже, Украину сохрани, Господи помилуй нас!” И миллионы украинцев повторяли эту молитву!

Наш Богоизбранный народ. Что такое народное единство, мы пока даже не представляем, потому что не раскрыли духовное единство.

Не имея главной цели – стремление к раскрытию своих лучших качеств, своего богоподобия, человек, как воздушный шарик, парит в воздухе пока не лопнет. То же – с народом.

У нас нет мудрецов. Философия и публицистика превратились на игру со словами без цели. Люди говорят что-то и надеяться чтобы их услышали – зря. Не будет этого. Потому важное нам сказано давно, и не один раз, совершенно просто и понятно, однако человеческий разум пытается лукаво спрятаться от простейших, а потому – тяжелых действий, но никак не спрячешься …

На культуре, языке, традициях или истории, которую переписывают почти каждые пять лет, ни народа, ни государства не построишь. Строить свое государство на своей земле способен только один народ, который вышел из рабства, прежде духовного. Народ , который завоевал свою духовную свободу.

Богоизбранным народом можно стать. Но надо приложить к тому усилия. Не кому-нибудь – а именно вам. И не когда-то – а прямо сейчас. Как?

Есть много свято-отеческой литературы про Иисусову Молитву (Умное делание , Исихазм), в которой очень тщательно раскрывается методика обожествления, и каждый священник должен давать наставления по Иисусовой молитве.

Все ваши мысли и все ваше сегодняшнее творчество покажутся смешными вам завтрашнему. Изменения в духовности происходят очень быстро, и есть ради чего работать над собой.

Труд ради денег субъективно превратится в рабский труд , в то время, когда труд для самореализации и удовлетворения потребностей, поднесению пользы обществу – будет восприниматься как творчество!

Народ чувствует и осознает свое единство с Богом и имеет личную ответственность перед Богом за каждый свой поступок , за каждое свое слово , за каждую мысль – и злую и добрую.

Так и поймем , кто на Руси “свой”. Тот , кто и сам идет к той же главной цели и помогает идти другим.

Мы обязаны мыслить и чувствовать себя единственной и неотъемлемой частью своего народа. Совершенствуя себя сегодня, мы будем уверены в здоровом потомстве, которое имеет духовное единство.

Народ – это люди , которые взяли на себя ответственность, поручились, друг за друга. За будущее друг друга. За будущее детей.

Это будущее действительно есть. И за это действительно “стоит бороться”. Для этого достаточно только приложить усилия. Не кому-нибудь – а именно вам. И не когда-то – а прямо сейчас: “Господи , Иисусе Христе , помилуй нас!”

——————————————————————————————————-

Дух Русі. Духовна єдність як фактор цивілізаційного успіху

Михайло Притула, для УП

04 листопада 2011

“Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний”.
Ісус Христос, Нагорна Проповідь. Мт,5:48

Свідомість, отруєна ленінізмом-атеїзмом, вбиває народ. Однак в час, коли душа відчуває наближення загальної кризи і небезпеки, коли всі сподівання на політиків-людей виявляються марними, ми раптом згадуємо про духовний розвиток і духовну єдність.

Інтуїтивно відчуваємо, що саме там порятунок. Але як її досягти?

Також постає кілька питань, на частину яких важко знайти відповідь в повсякденному житті: Що таке духовність? Що таке “єдність”? Чи не тхне від “єдності” комунізмом та “совком”? Що таке “духовна єдність” і звідки вона береться?

Знать. Знать, або шляхта, або Еліта, або Аристократія не виникає просто так – це люди духовні.

Духовність. Часто з духовністю асоціюють трипільські глечики, вишиванки, пісні, ще щось, що відноситься до традицій чи культури. Ще менше спільного з духовністю має історія, герої чи мова.

Не є духовністю і “високодуховні” тусовки з інтелектуальними вправами в красному письменстві.

Ідеологія, як певна сукупність будь-яких культурних, традиційних чи релігійних догм – це теж не духовність.

І моральність, і етика – це не духовність. І совість – теж не те.

Так само до традиції, моралі чи культури відноситься зовнішня сторона будь-якої релігії. Регламент поводження в Храмі – як тримати руки чи хреститись на дзвони – це питання культури чи традиції. Так само і різноманітні “духовні Свята”. І правила поведінки “істинно віруючого” – теж.

Жоден з цих факторів сам по собі чи всі разом не є Духовністю. Хоча багато людей вважають, що щось з цього є духовністю, і тим самим вводять себе і інших в оману.

Що таке духовність, нам казали тисячі разів. Ми не чули, а якщо і чули – то не надавали абсолютної цінності цій простій істині.

Духовність це розкриття богоподібності людини. Як мінімум – постійне прагнення до розкриття власної богоподібності. Головної мети кожного християнина. А так само – і мусульманина (ітікаф), і іудея, і рідновіра. Це те, що однакове для кожного з нас. Для всіх.

Життя має сенс. І цей сенс дуже чітко виписаний і однаковий – як для віруючих, так і для атеїстів. Це фундаментальний закон. Єдність. Спочатку про колгоспну єдність і комунізм. Часто в людській свідомості будь-яка згадка про єдність викликає стійку асоціацію з колгоспами, кібуцами або комунізмом, тож людина кидається в іншу крайність. Наприклад, оберігаючи власну індивідуальність заявляє, що сама все зробить у своєму житті, і навіть не допускає думки про те, що навіть “Мерседес” їй зробив і заправив пальним соціум, народ.

Власну індивідуальність людина може розкрити тільки в соціумі і за допомогою соціуму. Маємо пам’ятати цей очевидний факт. Навіть битись чи боротись з кимось можливо лише за наявності цього “когось”, “значущого іншого”. Індивідуальність існує лише у випадку взаємодії з соціумом.

Людина жодним чином не може бути незалежною від соціуму, питання лише в тому, який саме простір для особистого розвитку дає соціум, чи не притискує особистість, дає можливість творчості. І що саме може від особи взяти, – тобто чим особа може бути корисна соціуму.

Насправді, коли люди бояться слова “єдність”, мова йде про обов’язкову повагу до людської гідності і невтручання в особисте життя. Жодним чином не можна ототожнювати єдність людей і систему колгоспів чи кібуців, коли йшло пряме втручання в особисте життя людини, йшла “урівняйлівка” у розподілі матеріальних благ.

Єдність – це почуття. Це братське ставлення один до одного, коли ви відчуваєте, що знаходитесь серед людей, в яких ви впевнені, які вас люблять, доброзичливі і всіляко бажають вам успіху, які будуть допомагати вам у ваших справах, радіти з ваших успіхів та щиро зичити нових.

Що буде допомога у скрутній ситуації і що навіть візьмуть на себе виховання ваших дітей в разі, якщо щось з вами трапиться. Що будуть захищати вас, навіть наражаючи себе на небезпеку.

Те ж саме ми відчуваємо серед людей, які разом з нами йдуть до якоїсь, навіть найпростішої мети. Коли ми відчуваємо піднесення? Коли ми відчуваємо єдність? Тоді, коли у нас є хоч невеличка, але спільна мета.

І нам це відчуття дуже подобається: коли ми йдемо разом у кіно, або на футбол, або на пікнік, разом співаємо пісні біля вогнища.

Така природа людини.

І саме такий стан єдності дозволяє робити більш серйозні проекти – наприклад, розвивати народи і країни.

Відчуття єдності – це одночасно і відчуття безпеки життя і бізнесу, впевненість у банківських вкладах, у наявності роботи, соціального захисту, захисту власних майнових і немайнових прав.

Духовна єдність. Духовність – це внутрішнє прагнення до розкриття власної богоподібності.

Єдність – це відчуття, яке народжується тоді, коли ми разом прагнемо спільної мети.

Духовна єдність – це спільне прагнення до розкриття нашої богоподібності. Це надзвичайне почуття.

Це і є Головна Мета Життя кожної людини. Спільне прагнення цієї мети породжує відчуття єдності. Але не тимчасової – постійної. Відчуття вірності один одному. Безпеки і повної впевненості в своїх діях.

Ні мова, ні культура, ні історія, ні традиції, ні мораль, ні якась конкретна релігія – нічого нас зараз не об’єднає. Всі ці фактори не можуть бути спільними для всіх нас.

Ми всі різні. Так сталось. А сподівання, що хоч один з цих факторів нас об’єднає, не виправдались. Бо об’єднує лише духовність. Відчуття цілісності дає Любов до Творця, людей та Батьківщини…

Саме так влаштована цілісність найрозвиненіших країн світу. Демократія і громадянське суспільство – лише зовнішня надбудова і не можуть існувати без міцного фундаменту – духовної єдності.

Методика. Святитель Василій Кесарійський (Василій Великий) каже так (в той час Ісламу ще не було): “Що таке християнство? — Це уподібнення Богу в тій мірі, в якій це можливо для людської природи. Як що ти з милості Божої вирішив бути християнином, поспіши стати подібним Богу…”.

Колись давно серед еліти Київської Русі було звичною справою жити з невпинною молитвою, з прагненням до Бога. Ця методика прийшла в древній Київ з Афону, де й зараз практикують Ісіхазм – простими словами, метод як стати святим, наблизитись до Господа. Саме до ісіхастів на Афон і їздять керівники нашої держави.

Суть внутрішньої роботи – в постійному молитовному зверненні до Бога з короткою молитвою-проханням про виправлення та обоження. Як би богохульно це не сприймалось сьогодні нами, але саме про це. Від 500 до кількох тисяч разів на день. Для того й носять чотки. Стандартною формою такої молитви в християнстві є “Господи, Ісусе Христе, помилуй мене/нас”.

В Історії ми часто бачимо лише зовнішні аспекти – через товщу віків важко побачити внутрішню роботу правителів Києва.

Однак наявні історичні документи свідчать про поширення ідеї обожнення, самовдосконалення шляхом невпинної молитви у світському житті Київської Русі.

У Києво-Печерському патерику читаємо про дива, які творили монахи Києво-Печерської Лаври, ставши спільно до Ісусової молитви (Микола Святоша, Василь та Феодор).

Володимир Мономах у своєму “Повчанні” наставляє творити безупинну молитву у всякий час, коли “Аще и на кони ?здяче не будеть ни с кым орудья, аще ин?х молитвъ не ум?ете молвити, а “Господи, помилуй” зов?те беспрестани, втайн?: та бо есть молитва вс?х л?пши, нежели мыслити безл?пицю ?здя”.

(Навіть і на коні їздячи, [коли] не буде [у вас] ні з ким діла, якщо інших молитов не умієте вимовити, то “Господи, помилуй” благайте безперестану потай, – бо ся молитва єсть ліпша од усіх, ніж думати нісенітницю їздячи.).

Незвичним для нас сьогоднішніх є те, що серед питань державного управління Володимир Мономах піднімає питання духовного вдосконалення, внутрішньої роботи!

Настанови про духовність та благочестя державних діячів превалюють в “Повчанні Мономаха”, ідеал державного діяча невіддільний від духовного ідеалу, лише глибоко віруюча, благочестива людина, що здобула невпинну молитву, може бути справжнім правителем!

Саме в цьому секрет Духовності Русі. Київ в той час був одним з світових осередків Ісіхазму.

Київська митрополія добре несла духовність людям. Навіть розвиток духовної культури Русі був би неможливий без ісіхастського вчення.

Однак з часом втратили люди навичку жити в постійному прагненні Бога – лишились лише зовнішні атрибути, традиції та релігійна культура. І ритуали.

Згадайте, як у 1991 році над всієї Україною лунала пісня-молитва Тараса Петриненка: “Боже Україну збережи, Господи помилуй нас!” і мільйони українців повторювали цю молитву!

Наш Богообраний народ. Що таке народна єдність, ми поки що навіть не уявляємо, тому що не розкрили духовну єдність.

Не маючи головної мети – прагнення до розкриття своїх найкращих якостей, своєї богоподібності, людина, як повітряна кулька, парить у повітрі доки не лусне. Те саме – з народом.

У нас нема мудреців. Філософія і публіцистика перетворились на гру з словами без мети. Люди кажуть щось і намагаються щоб їх почули – дарма. Не буде цього. Бо найважливіше нам сказано давно, і не один раз, абсолютно просто і зрозуміло, однак людський розум намагається лукаво сховатись від найпростіших, а тому – найважчих дій, але сховатись – ніяк…

На культурі, мові, традиціях чи історії, яку переписують майже кожні п’ять років, ані народу, ані держави не побудуєш. Будувати свою державу на своїй землі здатен тільки єдиний народ, який вийшов з рабства, насамперед духовного. Народ, який завоював свою духовну свободу.

Богообраним народом можна стати. Але треба докласти до того зусиль. Не комусь – а саме вам. І не колись – а просто зараз. Як?

Є багато свято-отечеської літератури про Ісусову молитву (Умное делание, Ісіхазм), в якій дуже ретельно розкривається методика обоження і кожен священик має дати настанову по Ісусовій молитві.

Всі ваші думки і вся ваша сьогоднішня творчість здадуться смішними вам завтрашньому. Зміни в духовності відбуваються дуже швидко, і є заради чого працювати над собою.

Праця заради грошей суб’єктивно перетвориться в рабський труд, в той час, коли праця для самореалізації і задоволення потреб, принесення користі суспільству – сприйматиметься як творчість!

Народ відчуває і усвідомлює свою єдність з Богом і має особисту відповідальність перед Богом за кожний свій вчинок, за кожне своє слово, за кожну думку – і злу і добру.

Так і зрозуміємо, хто в Русі “свій”. Той, хто і сам йде до тієї ж головної мети і допомагає йти іншим.

Ми маємо мислити і відчувати себе єдиною і невід’ємною часткою свого народу. Удосконалюючи себе сьогодні, ми будемо впевнені в здоровому потомстві, що має духовну єдність.

Народ – це люди, які взяли на себе відповідальність, поручились, один за одного. За майбутнє один одного. За майбутнє дітей.

Це майбутнє дійсно є. І за нього дійсно “варто боротись”. Для цього треба лише докласти зусиль. Не комусь – а саме вам. І не колись – а просто зараз: “Господи, Ісусе Христе, помилуй нас!”.

Next Article
  • Олександр Калінський

    …Є багато свято-отечеської літератури про Ісусову молитву
    (Умное делание, Ісіхазм), в якій дуже ретельно розкривається методика
    обоження і кожен священик має дати настанову по Ісусовій молитві….

    Питання: кому священник давав таку настонову?

    • Oleksandr Zaychenko

      Я якось запитував в Храмі про книжку про “Ісусову молитву”.
      Мені сказали що не доріс)))
      Прийдете пізніше (за кілька років, чи може в наступному житті?)

      • З європейською думкою Русь, однак, практично
        не була знайома, натомість широко користувалася текстами візантійського
        походження. Проте серед «візантійських» запозичень цієї ідеї не
        знаходимо, то переконує в тому, що коли й існували візантійські взірці описаним вище уявленням, Русь їх не знала, або ж залишила поза увагою.

        Здається, у цьому питанні Русь взагалі залишалася глухою до візантійських настанов і повчань.

        Русы и Русь никогда не были Третим Римом!

        Не може існуватти влади президентів на нашій Землі – Русі!!
        Це не логічно та протиправно!
        Або треба відмовитись від Христа та прийняти владу президентів, або прийняти Христа та владу Князів роду Хрестителя Русі!
        http://russkiev.info/archives/253

    • Виталий Штраус

      Саша привет, найди в интернете лекции профессора А.И. Осипова, это очень праведный богослов, опирающийся на святоотеческое придание, и святых отцов. Надеюсь там ты найдеш ответ на свой вопрос

      • А.И. Осипов – жидовствующий клоун

    • А вы не называйтесь учителями, ибо один у вас Учитель – Христос, все же вы – братья;

      9 и отцом себе не называйте никого на земле, ибо один у вас Отец, Который на небесах;

      10 и не называйтесь наставниками, ибо один у вас Наставник – Христос.

      11 Больший из вас да будет вам слуга:

      12 ибо, кто возвышает себя, тот унижен будет, а кто унижает себя, тот возвысится.

      От Матфея 23

      И ГДЕ ЗДЕСЬ МЕСТО ПОПАМ ??? ПАТРИАРХАМ ??? ПАПЕ РИМСКОМУ???
      ЕГО ПРОСТО НЕТ НИГДЕ !!!

  • http://russkiev.info/russ
    “РУСЬ – є тілесною єдністю правлячого роду Рюриковичів, а державні
    відправлення — лише наслідком православного родинного життя. Це треба
    розуміти буквально: православна держава РУСЬ є формою буття однієї сім’ї
    і нічим іншим. У «Євхаристичному розумінні» своє панування Рюриковичі
    розглядали як православне «причастя», тілесний акт жертви тіла й крові в
    ім’я власного Народу – Святої Русі” (Концепція РУСС)

  • автору:
    “Большинство либералов, социалистов и анархистов даже совсем не знают и
    не догадываются, чью волю они творят. И нельзя с них требовать
    сознательности в этих вопросах. С точки зрения общемировой философии
    мифа вполне достаточно, что где-то вообще есть такая система мысли и
    жизни, которая совмещает в себе религию и мистику, с одной стороны,
    нападение человека на Бога и даже самое человекобожество, с другой,
    было-бы очень странно, если-бы такая система отсутствовала. Она должна
    быть, ибо без этого либерально-социалистически-анархическая система
    повисла-бы в воздухе и в ней не было-бы ни на волос анти-религиозного
    смысла. Тут диалектика очень простая: или Бог есть, и тогда ты Его
    верный сын и раб; или Бога нет, тогда ты сам — бог, но тогда ты должен
    сесть на место Божие и воздавать себе божеские почести.»

    Лосев А.Ф. Диалектика мифа

  • поверхностные имитаторы, которые по вершкам нахватаются, но по-сути ничего не понимающие
    гниль ментальная

  • Pingback: Путин покаялся или пытался убедить Бога в своей правоте? « NUINA.net()